Зелений тариф

Зелений тариф та ризики розвитку відновлювальної енергетики

Термін «зелений» тариф позначає особливу тарифну сітку, згідно з якою уряд від імені ДП «Енергоринок» (в подальшому - Гарантований покупець) купує у комерційних організацій і приватних осіб електричну енергію, генеровану із застосуванням відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) - сонця, вітру, біологічних речовин, а також води.

В Україні «зелений тариф» встановлений з 2008 року для юридичних, а з 2015 року – для фізичних осіб. Отримати його можуть ті фізичні або юридичні особи, які є виробниками електричної енергії з ВДЕ, тобто володіють або користуються на інших підставах генеруючими потужностями і виробляють та продають електричну енергію.

«Зелені» тарифи для юридичних і фізичних осіб відрізняються. Так, тарифи для комерційних СЕС, введених в експлуатацію з 2017 по 2019 рік, становлять 0,15 € / кВт*год для наземних сонячні електростанцій та 0,16 € / кВт*год для дахових, а для СЕС фізичних осіб – 0,18 євро/кВт*год без ПДВ.

«Зелений» тариф зможуть отримати комерційні об'єкти, введені в експлуатацію до 2019 року включно, а введені пізніше будуть отримувати стимулююче фінансування по іншому принципу – на основі системи аукціонів, для чого зараз готується відповідне законодавство. Що стосується домогосподарств, то вони зможуть отримувати «зелений» тариф при підключенні довше – до 2023 року, але його розмір для введених пізніше ВДЕ буде зменшуватись.

Таким чином, «зелений» тариф - це тимчасовий захід, покликаний стимулювати розвиток відновлюваної енергетики, причому стимулювання ведеться фактично за рахунок «традиційних» джерел енергії, в першу чергу - атомної і теплової енергетики. Щоб переконатися в цьому, досить порівняти тарифи для СЕС - від 4,81 до 5,77 грн за кВт / год (0,15-0,18 € / кВт * год) і для АЕС - 47,41 коп / кВт * год. Сонячна енергія коштує в десять з гаком разів дорожче атомної. З урахуванням того, що регулятор прагне стримати зростання ціни на електроенергію для споживачів, високі ціни для ВДЕ «оплачуються» відносно низькими цінами для інших, «традиційних» виробників. Зрозуміло, що такий стан може зберігатися лише поки частка енергії ВДЕ в загальній генерації залишається на вкрай низькому рівні, як зараз (близько 1,8%). При цьому вже зараз ці 1,8% електроенергії обходяться українському споживачеві в 8,3% всіх грошей, які він платить за електроенергію.

Якщо ж при нинішній системі стимулювання ВДЕ їх частка у нас в країні досягне частки ВДЕ в Німеччині, тобто близько 30%, то електроенергія стане непомірно дорогої для українських споживачів. Домогосподарства просто не зможуть оплачувати і так немаленькі рахунки за електрику, а багато підприємств будуть змушені зупинити виробництво, оскільки собівартість продукції зросте настільки, що вона просто стане неконкурентоспроможною в порівнянні з продукцією інших країн. Навіть збільшення частки ВДЕ до 11%, як це передбачено Планом розвитку відновлюваної енергетики в Україні до 2020 року, вже змусить регулятора переглянути роздрібні тарифи на електроенергію в бік збільшення.

Зростання цін - не єдиний ризик на шляху розвитку ВДЕ. На відміну від «традиційних» виробників, ТЕС і АЕС, вироблення ВДЕ сильно варіює залежно від погодних умов, тобто величини сонячної радіації і сили вітру. В якійсь мірі нерівномірність вироблення дозволяє згладити географічна розподіленість ВДЕ - якщо в одному регіоні Сонце закрили хмари, то в іншому воно продовжує світити в повну силу, штиль в одному регіоні компенсується сильним вітром в іншому. Завдяки цьому ВЕС і СЕС, розподілені на великих територіях, можуть до певної межі компенсувати провали і піки вироблення. Але, по-перше, для цього потрібно розвинена система передачі електроенергії, а по-друге, навіть в цьому випадку можливості компенсації нерівномірності вироблення обмежені і все одно для балансування системи потрібні маневрені потужності.

Таким чином, чим більше в енергосистемі ВДЕ, тим більші маневрові потужності потрібні для підтримки стабільності її роботи. В даний час в Україні роль маневрених потужностей виконують вугільні ТЕС, і наша країна вже впритул підійшла до «зелено-вугільному парадоксу», з яким вже стикалися енергосистеми таких країн як Німеччина - побічним ефектом розвитку ВДЕ стає зростання генерації «традиційних» джерел, які, власне , і передбачається замістити ВДЕ.

Крім того, в ряді регіонів України вже вичерпані можливості компенсувати введення нових проектів ВДЕ за рахунок наявних в наявність вугільних ТЕС. Якщо не вводити в експлуатацію нові балансують потужності, то зростання «зеленої» енергетики просто призведе до розбалансування системи. За даними НЕК «Укренерго», потужності нових проектів ВЕС і СЕС, на які вже видано техумови, вже зараз істотно перевищують можливості балансування за допомогою наявних потужностей ТЕС. У «Укренерго» вихід з цієї ситуації бачать в будівництві нових високоманеврових генеруючих потужностей. За оцінками «Укренерго», інвестиції в це повинні скласти близько 55 млрд грн. Таким чином, розвиток відновлюваної енергетики в Україні несе ризики як для стабільності роботи енергосистеми країни, так і для економіки в цілому.

Всі статті
//MAIN SVG //END MAIN SVG